Місце тижня: Кременець

 

З історії

Сучасний Кременець – тихе та приємне містечко на півночі Тернопільської області – зі старовинним центром, крутим рельєфом і цілою купою різноманітних пам’яток. А яка в нього історія! Щоби твоя подорож до Кременця вийшла вдумливою й усвідомленою, пройдімося важливими віхами.

Уперше в письмових джерелах Кременець згадується 1227 року – і одразу як цілком собі успішне містечко Галицько-Волинського князівства. 1241 року місто вирізнилося: місцевий замок вистояв перед ордою хана Батия, а нікому в Європі цього раніше не вдавалося.

У XIV сторіччі Кременець увійшов до складу Великого князівства Литовського, а в 1438 році здобув Магдебурзьке право. 1536 року литовський князь і польський король Сигізмунд I Старий передав місто своїй дружині – італійці Боні Сфорца, на честь якої, за легендою, і назвали місцеву гору Бона. Хоч королева Кременць так жодного разу й не відвідала, під час її двадцятирічного правління Кременець рвонув у розвитку, тож до першої половини XVII сторіччя став одним із найбільших поселень Волинського воєводства.

Усе змінилося 1648 року: тоді на місто напали козацькі полки, а замок був зруйнований майже вщент. Руїни, які ти побачиш зараз, стоять саме з тих часів.

Культурне життя в Кременці теж кипіло. Наприклад, колись тут працював над виданням Біблії білоруський першодрукар Франциск Скорина (цей факт має розтопити серце наших читачів із Білорусі). У 1805 році в місті відкрили Волинську гімназію, яка з часом перетворилася на Волинський ліцей, а потім і взагалі на найвпливовіший навчальний заклад усієї Правобережної України. Після польського повстання 1830–1831 років російський уряд вивіз ліцей у Київ і перетворив на Імператорський університет Святого Володимира. Тобто, фактично, Волинський ліцей – прямий попередник університету Шевченка. До речi, сам Тарас Григорович жив і працював у Кременці в 1846 році: тут він почав писати свого «Варнака», створив кілька акварельних робіт і збирав фольклорний матеріал.

 

 

Що подивитися зараз?

 

Замок

Той самий. Від колись потужних укріплень залишилися лише руїни, але й вони навіюють трепет перед могутністю століть. Ось тут можеш подивитися на малюнок Наполеона Орди, створений у середині XIX сторіччя, і помітити, що з тих часів зовнішній вигляд замку практично не змінився. Найкраще збереглися частина в’їзної брами й ще дві стіни.

Спробуй відшукати залишки замкового колодязя. З ним пов’язана така історія: оскільки під час облоги замок залишався без води, було вирішено пробурити колодязь. Скалу прорубали метрів на 40, але до підземних джерел не дісталися – тож кинули цей задум. За легендою, у недоколодязі зберігаються чи то незліченні скарби, чи то приховуються підземні ходи.

Із Замкової гори відкривається шикарний краєвид на все місто – це одне з тих місць, де хочеться затриматися довше й нікуди не поспішати. Уважно розглядати стрункі ряди дахів (а якщо пощастить – і матч на місцевому стадіоні), прогулятися вздовж стародавніх стін, помацати їх і подумати про те, скільки ж усього вони побачили.

За вхід у замок просять символічні 15 гривень із людини та ще 10 гривень за парковку, якщо приїжджаєш своїм авто (можна заїхати на сам верх). За 30 гривень місцевий ентузіаст охоче проведе тобі екскурсію й барвисто опише всі героїчні й сумні сторінки історії замку.

 

 

 

 

 

 

Костел і монастир ордена єзуїтів

Ошатний костел ордену єзуїтів (його ще називають базилікою Святих Ігнатія і Станіслава) – це найвища будівля в місті, тому ти її точно не проґавиш. Будівництво цього комплексу почалося 1731 року. Його головна архітектурна фішка в тому, що костел і келії з’єднуються в цілісний ансамбль: з обох боків до храму примикають симетричні монастирські корпуси з акуратними башточками. До костелу ведуть фактурні парадні сходи з багатим декором (за це їх цінують місцеві весільні фотографи). Стилістично будівля костелу – це класичне віленське бароко: зверни увагу на легкі й виразні багаторівневі вежі та хвилясті фасади.

Саме на базі колегіуму єзуїтів, який розміщувався в одному з корпусів комплексу, і була заснована та сама знаменита Волинська гімназія. 1840 року костел відійшов до православної церкви і відтоді діє як Преображенський собор. За часів СРСР, як це часто бувало з подібними пам’ятками архітектури, будівлю віддали педучилищу та переобладнали на спортзал. Зараз храм відкритий для парафіян.

 

 

 

Свято-Миколаївський собор (Францисканський монастир) 

Компактний (якщо порівняти з костелом єзуїтів) храм, який розмістився саме навпроти монастирського комплексу, – це і є Свято-Миколаївський собор. Його історія починається ще 1538 року – тоді на цьому місці стояла дерев’яна церква. Перший поштовх у розвитку стався, коли Бона Сфорца надала право управляти храмом місцевому священнику, а на додачу до посади подарувала купу земель та дала грошей на облаштування.

Наступний етап почався, коли тут оселилися ченці-францисканці, а в 1631 розгорнули будівництво нової будівлі храму, цього разу – кам’яної. Щоби зрозуміти, який вона мала вигляд спочатку, уяви сучасну будівлю церкви без бічних нефів, вони з’явилися пізніше. Православним храм став, коли Кременець опинився у складі Російської імперії. Тоді його переосвятили як церкву Святого Миколая, і в такому статусі храм досі і працює.

 

 

Ботанічний сад

Кременецький ботанічний сад заснований ще 1806 року й був частиною колегіуму. Коли навчальний заклад перевезли до Києва, більшість рослин забрали із собою, а те, що залишилося, перетворили на парк. Загалом, це класне місце, аби перепочити після насичених історіями прогулянок.

 

Санно-бобслейна траса

Неподалік від Кременецької гори можеш відвідати ще одне незвичайне місце. Це траса довжиною майже в кілометр, яка є частиною навчально-спортивної бази Олімпійської підготовки із санного спорту. Трохи докладніше про локацію колеги з Ukraїner розповідали нам тут.
 

***

Якщо цих пам’яток твоїй дослідницькій натурі недостатньо, можеш глянути ще й на дерев’яну садибу Словацьких (вул. Словацького, 16), у якій зараз розміщується музей поета Юліуша Словацького, унікальні будинки-близнюки кінця XVIII століття на Ринковій площі або костел святого Станіслава (вул. Шевченка, 30) середини XIX століття – єдиний католицький храм, який діяв навіть у радянські часи.

 

 

 

Де перекусити?

Коли зголоднієш, сміливо заходь у Loft Pizza Bar (вул. Бориса Харчука, 2а). У меню тут пристойна піца, трушні деруни та супчики, а бонусом до їжі – величезні панорамні вікна з краєвидом на Замкову гору й центр міста.

 

 

Як дістатися?

Відвідування Кременця чудово поєднується з поїздкою до Тернополя. Між Тернополем і Кременцем – усього 70 км, подолати цю відстань можна на автобусі або маршрутці (рейсів дуже багато, повний розклад можеш чеканути тут). З Києва до Тернополя можна домчати на потязі «Інтерсіті»: стартуєш о 06:50 ранку, а до опівдня – уже на місці. Зі Львова той же «Інтерсіті» доставить тебе до Тернополя буквально за півтори години (щоправда, час відправлення не дуже зручний: потяг прибуває о 17:41, а отже, щоби зганяти ще і в Кременець, точно доведеться запланувати ночівлю в Тернополі).

А якщо ти збираєшся дослідити регіон на авто, рекомендуємо заїхати ще й у Дубенський замок і Тараканівський форт або побачити колись розкішний палац у Вишнівці. А ще можна ознайомитися з визначними пам’ятками міста Збараж – тут тобі й замок, і красивий костел.

 

 

 

Фото by murmurash