Маршрут: Їдемо до Чернівців та околиць

 

Чернівці

 

Чернівці – це спокійний історичний центр Буковини, який можна обійти за день. Свою чарівність він отримав від австрійських майстрів XVII–XVIII століть і суміші польської, румунської, молдовської та австро-угорської культур.

Усі дороги в Чернівцях ведуть до пішохідної вулиці Ольги Кобилянської, де приємно неквапом прогулюватися, сидіти на терасах кав'ярень і милуватися ошатними будівлями. За легендою, колись цю вулицю мили з милом і не пускали сюди містян у брудному взутті. Під час променаду зверни увагу на Німецький народний дім 1910 року в стилі модерн (вул. Кобилянської, 53). Й обов’язково заглядай у всі дворики: у них збереглася ламповість Чернівців, і можна помітити цікаві деталі на кшталт дерев’яної бруківки, візерунчастих віконних рам, старовинних брам і маленьких веж.

На Театральній площі відшукай алею зірок, мініскульптуру Ференца Ліста й послухай уривок із його твору. Знайди біля Головної вулиці будинок-корабель, який досі іноді називають «шифа» (від німецької – «корабель»), роздивись уважніше будинки-близнюки на вулиці Франка (побачиш, що це насправді один будинок). На Турецьку площу приходь, аби отримати насолоду від краєвиду міста (таких місць у Чернівцях злочинно мало) і Турецької криниці, яка в різний час слугувала лазнею, місцем хрещення, джерелом води для ритуального обмивання юдеїв та гасіння пожеж. А рівно опівдні постарайся опинитися на Центральній площі – там почуєш, як на балконі Ратуші трубач у гуцульському костюмі виконує гімн Буковини «Марічка».

Чернівецькі церкви та костели – окрема причина досліджувати місто. Наприклад, тут є містичного вигляду готичний костел Серця Ісуса 1894 року (вул. Шевченка, 2А), рожевий собор Святого Духа (вул. Головна, 85), Вірменська церква з вітражами та органом (вул. Українська, 28) і Свято-Миколаївський собор із куполами, «що танцюють» (чи-то «п’яними») – «привіт» від румунського архітектора (вул. Руська, 35).

Обов’язково присвяти час на уважне вивчення головної пам’ятки міста й місця тяжіння всіх мандрівників, які приїжджають до Чернівців. Звісно, це «український Гоґвортс», колишня резиденція митрополитів Буковини й Далмації, а зараз – Чернівецький національний університет.

 

Палац для митрополитів спроєктував чеський архітектор Йозеф Главка. Він подорожував Буковиною в пошуку натхнення місцевою колористикою та православною архітектурою. У результаті проєкт вийшов дуже еклектичним: класична Візантія з мавританськими мотивами, неоготикою та візерунками буковинських килимів із різнобарвної черепиці.

Прогулятися територією й потрапити всередину можна тільки з екскурсією (щодня з 10 до 17, вартість квитка – 80 грн, краще мати готівку). Зали всередині такі ж круті, як і екстер’єр.

Під час Другої світової в резиденції сталася пожежа і знищила Мармурову залу (зараз вона з точністю відреставрована), а ось Червона – не постраждала зовсім. Ця зала тебе точно вразить: стіни обтягнуті китайським шовком, підлога встелена паркетом із червоного бука, дуба та зеленої липи, на стелі – дерев’яні орнаменти, а на одній зі стін висять венеційські дзеркала з муранського скла. Вони відображають без викривлень, тому що покриті п’ятьма шарами срібла.

Якщо після ознайомлення з архітектурою, інтер’єрами й історією тобі захочеться тиші та дзену, зазирни в дендропарк просто за будівлею університету й пошукай тюльпанове дерево (квітне наприкінці травня – на початку червня), триногу яблуню, 130-річний бук, фонтани та криницю.

 

 

 

Бонус:

Палац Манеску

село Чортория, Чернівецька область

У селі Чортория є невеликий палац Манеску – одноповерхова садиба з триярусною вежею. Названа на честь румунського багатія, який довгий час володів будинком (ані ім’я першого власника будівлі, ані час її будівництва нікому не відомі). У місцевому саду росте тюльпанове дерево віком понад дві сотні років. А невеликий перекус можна влаштувати на Лебединих озерах: там живе приблизно сотня лебедів, і взимку це місце має по-справжньому казковий краєвид. Сюди зручно заїхати дорогою до Вижниці.

 

 

Вижниця

Чернівецька область

 

Історія Вижниці сягає XVI століття. Місто розвивалося як торгове поселення, а пізніше здобуло почесний статус ярмаркового. Вижниця пережила багато лих: часті затоплення Черемошем, що виходив із берегів під час літніх злив, велика пожежа на початку минулого століття та розгром під час Першої світової війни – тоді в місті залишилися всього 500 осіб. Сьогодні тут можна зануритися в культури гуцулів і Буковини.

Для початку можеш прогулятися містом і оцінити архітектуру. У багатьох будівель тут весела історія. Наприклад, у будівлі колишнього румунського кабаре зараз будинок дитячої творчості (вул. Українська, 63), будівля поліції колись була рестораном (вул. Шухевича, 4), а Коледж прикладного мистецтва раніше називався Крайовою школою різьбярства, токарства та металевої орнаментики (вул. Загула, 13). За дві хвилини від коледжу є скромний, але затишний музей (вул. Українська, 74), де зберігають найкращі роботи випускників: блузи й сорочки, рушники, скатертини, ювелірні прикраси, ковані металеві та різьблені дерев’яні предмети.

У XVIII столітті у Вижниці понад 7 років жив один із засновників хасидизму – Баал Шем Тов, а наприкінці XIX століття містечко стало центром розвитку цієї релігійної течії. З єврейської спадщини у Вижниці залишилися будівля колишньої синагоги (вул. Українська, 63) і рожева двоповерхова миква поряд.

На вулиці Кобилянської є на перший погляд дивне, але, якщо знати історію, сильне місце – невелика експозиція просто неба, що складається з дерев’яних скульптур. Вона стоїть на місці, куди під час масових репресій складали тіла горян.

На виїзді з міста знайдеш милий дерев’яний будиночок «Смерекова хата» – це музей-садиба Назарія Яремчука, відомого українського співака другої половини XX століття.

 

 

Протяте Каміння й Соколине Око

Чернівецька область

 

 

Вижницький природний парк – найменший національний парк України, але тут є багато незвичайних локацій і 12 абсолютно різних маршрутів. Найкоротший із них – усього 3 км, які можна пройти за 2 години. Найдовший – 15 км, на нього знадобиться не менше 8 годин. Якщо є авто, можеш вирушити спеціальним автопішохідним маршрутом завдовжки 70 км. А ще тут багато природних джерел мінеральних вод, найвідоміше – джерело «Лужки». У народі його ще називають «іржавою водою» – якщо набрану воду залишиш у пляшці на кілька годин, вона стане рудою. Усе завдяки особливому сульфатно-залізо-алюмінієвому складу.

Найпопулярніший маршрут починається на перевалі Німчич. Піднімаючись на гору, ти вийдеш до скельного комплексу Протяте каміння – воно схоже на вимиті окропом пісковики з довгими проходами-печерами. Частина комплексу, що вражає найбільше – Соколине Око, 40-метрова скеля-арка з невеликою печерою. Якщо пощастить, побачиш тут плямистих саламандр.

Трохи далі за курсом починається цілий каскад із семи водоспадів (а навесні прокидаються ще кілька малюків). Найефектніший із них – Великий Гук.

Якщо ж тобі просто хочеться побути на природі, але немає сил кудись ходити, у Вижницькому парку є зона зі столиками й лавками, де можна поставити намет або просто влаштувати пікнік.

 

 

Бонус:

Скеля «Кам’яна Багачка»

село Усть-Путила, Чернівецька область

На трасі з Вижниці в напрямку Усть-Путили можеш зробити привал біля незвичайної скелі у вигляді великої фігури (22 метри заввишки!). У народі це місце назвали Кам’яною Багачкою (координати: 48.1055698378425, 25.03979702276162). За легендою, багата, але жадібна, жінка на прохання про хліб простягнула бідній бабі шматок каменю – і перетворилася на гору.

 

 

Станція «Памір»

Чернівецька область

 

«Памір» насилу можна назвати околицями Чернівців, але коли йдеться про гору із секретним військовим об’єктом, розумієш, що заради такого доведеться попітніти.

На горі Томнатик (не сплутай із горою Гутин Томнатик на Закарпатті) із середини 1960-х і до 1995 року працювала секретна радіолокаційна станція «Памір». Цей об’єкт збудували під час «холодної війни» на одній із найвищих гір Буковини (1656 м) поряд із румунським кордоном – щоби стежити за всім повітряним простором Європи: від турецького узбережжя до Балтійського моря. Зараз від станції залишилися тільки п’ять величезних білих куполів, які місцеві називають «кульками»: раніше вони вкривали радіолокаційні антени.

До «Паміру» можна піднятися від села Шепіт, розташованого на українсько-румунському кордоні. Для цього доведеться подолати 120 кілометрів від Чернівців, на авто це займе приблизно 4 години (чим далі від міста – тим гірші дороги). Від Шепоту залишаться приблизно 15 км гірської дороги, які можна пройти пішки за 4,5 години (туристичні групи зазвичай дістаються вершини на вантажівці).

Недалеко на горі живуть гуцули-сировари, а в куполах станції можуть відпочивати коні або корови. Не дивуйся, краще попроси спробувати буковинського сиру.

 

 

Бонус:

Черемоський національний парк

Чернівецька область

Гора Томнатик – частина Черемоського національного парку, тож тут є ще багато крутих місць. Наприклад, озеро Гірське Око поряд із селом Нижній Яловець віком приблизно 300 тисяч років. Глибину озера досі не встановили, тому що дно встелене хаотично поваленими величезними деревами. А коли будеш переводити подих у селі Шепіт, зазирни на найпотужніший водоспад області – Сучавський Гук (найкращий краєвид на нього – з підвісного містка через річку Сучава).

 

 

Дністровський каньйон

село Хрещатик, Чернівецька область

 

 

Дністровський каньйон – одне з найбільш недооцінених для подорожей місць України. По-перше, сюди нелегко дістатися: більшість локацій каньйону розташовані далеко від великих міст. По-друге, дороги придатні хіба що для пішохідних туристів, мостів тут мало, інфраструктура розвинена слабко. У цьому одночасно й чарівність території – вона камерна й нетуристична. Тим незвичніше дізнатися, що на Дністрі раніше був розкішний курорт, куди ходив прямий швидкісний поїзд із Варшави – містечко навіть називали «польською Рив’єрою». Курорт утворився саме тут не просто так: мікроклімат каньйону тепліший і м’якший, ніж на сусідніх територіях. Наприклад, тут можна зустріти весну на тиждень-два раніше, ніж в інших районах.

Дністер тече зміїстою долиною, утворюючи вигини – меандри. Окремі частини скель, які називаються травертиновими, нагадують швейцарський сир – усе в печерах, гротах і водоспадах. Найдавнішим скелям каньйону – 300–450 мільйонів років, це спадщина девонського геологічного періоду.

Дністровський каньйон – один із найдовших каньйонів Європи, його довжина – 250 км.

Найближча до Чернівців локація – село Хрещатик, з якого відкривається панорама на містечко Заліщики (та сама «польська Рив’єра»), що нині славиться смачними помідорами. Трохи вище річкою біля села Нирків тече найбільший водоспад рівнинної України – Джуринський (його висота – 16 метрів, а ширина – 20). За кілометр від водоспаду стоять руїни Червоногородського замку XVII століття – чудове місце для відпочинку й роздумів. Поряд також є що подивитися: руїни костелу, занедбаний цвинтар і залишки гідростанції.

 

 

Бонус:

Палац де Зотте

село Вікно, Чернівецька область

Якщо дорогою до Хрещатика зробиш невеликий з’їзд до села Вікно, зможеш подивитися на романтичну віллу-палац 1809 року, яку собі побудував австрійський барон де Зотте. Навколо палацу розлігся парк Закоханих, де ростуть 28 видів рідкісних дерев (наприклад, гінкго, платан і 250-літні дуби). Зараз у будівлі розташована музична школа.