6 пам’яток на шляху з Києва до Харкова

 

Маршрут: Київ – Мгар – Великі Сорочинці – Пархомівка – Шарівка – Старий Мерчик – Люботин – Харків (або навпаки)

 

Між Києвом і Харковом – приблизно 480 км, шлях неблизький, подорож забере цілий день. Можеш поїхати трасою через Полтаву – так ти проминеш кілька прекрасних місць, зате доберешся швидше. А якщо ти не дуже поспішаєш, рухайся всіма точками за порядком. Виїжджай раніше, захопи побільше снеків – і вперед!

 

Мгар

Лубенський район Полтавської області

 

Мгар розташований приблизно за 200 км від Києва – саме час організувати перший привал. Тут на високому пагорбі стоїть бароковий Спасо-Преображенський монастир – вежу дзвіниці буде видно ще з траси. Його заснували 1619 року, а в 1692-му вже звели на місці дерев’яної церкви кам’яний собор. У минулому столітті монастир перетворювався й на резиденцію дисциплінарного батальйону, і на склад, і навіть на піонерський табір. Зараз тут можна перевести подих перед усе ще дуже довгою дорогою, побродити доглянутою територією монастиря або прикупити випічку в місцевій крамниці.

 

 

Бонус:
Березова Рудка

 Пирятинський район Полтавської області

А ще дорогою в Мгар можна заїхати до Березової Рудки, щоби зацінити класичну садибу Закревських і дуже незвичайну для наших широт піраміду-мавзолей тих же Закревських.

 

 

Великі Сорочинці

Миргородський район Полтавської області

 

Наступне місце в списку – Великі Сорочинці – мабуть, одне з найславетніших місць Полтавщини. Звісно, усе завдяки Гоголю (він тут народився) і Сорочинському ярмарку. Проте, заїхати сюди можна й не лише під час ярмарку, тут є, на що подивитися і в інші пори року. Наприклад, Спасо-Преображенську церкву – чудовий зразок українського бароко. Величний білосніжний храм, який звели на початку XVIII століття й де 1809 року хрестили маленького Гоголя, гарно зберігся й височіє над усім містечком.

Ну і звісно, якщо карантинні умови дозволяють, варто зазирнути в музей Гоголя. Він розташований не прямо в тому будинку, де народився письменник (той згорів під час війни), а у відбудованій на початку 1950-х будівлі неподалік. У музеї зберігаються малюнки письменника, копії рукописів, перші видання творів і ще купа цікавих експонатів.

 

 

Бонус:
Хомутець

 

Миргородський район Полтавської області

Не доїжджаючи до Великих Сорочинців, можна заскочити ще й у містечко Хомутець, щоби глянути на садибу Муравйових-Апостолів, у якій колись зависали декабристи, і на розмашистий сад навколо неї.

 

 

Пархомiвка

Краснокутський район Харківської області

 

У селі Пархомівка є справжній скарб – Пархомівський художній музей ім. Луньова, який розмістився в колишній графській садибі Подгоричані. Тут зберігається приголомшлива для сільського музею колекція творів мистецтва: тут тобі й роботи Тараса Шевченка, і Рєпін із Шишкіним, Кандинський, Малевич (до речі, сім’я Малевичів прожила в Пархомівці чотири роки, коли Казимир був маленьким), Айвазовський і ще купа знаменитих майстрів. А, крім того, є зони зі стародавнім мистецтвом Єгипту, Індії, Японії й Китаю, західноєвропейський живопис (є ван Дейк, Піссарро й Пікассо!), місцеві археологічні знахідки і зразки декоративно-ужиткового мистецтва.

Як це все сюди потрапило? У 1955 році музей при місцевій школі заснував учитель історії, любитель мистецтва й колекціонер Афанасій Луньов. Він вважав, що учням не вистачає естетичного виховання, та запропонував дітям писати листи відомим художникам і великим культурним інституціям із проханням допомогти організувати в Пархомівці справжній музей. І це спрацювало: ідею шкільного музею підтримали харківські художники й подарували зо два десятки своїх робіт, а потім понеслося – допомагати почали з Ермітажу, Пушкінського музею, Третьяковки й інших впливових організацій.

Перед візитом радимо зателефонувати в музей і уточнити, які карантинні обмеження діють прямо зараз.

 

 

Шарiвка

Богодухівський район Харківської області

 

Наближаємося до перлини маршруту – Шарівського замку, або садиби Кеніга. Це місце точно не варто обминати, а краще навіть навпаки – відвести для нього побільше часу.

Білосніжна й велична будівля замку – це зразкова неоготика із симетричними зубчастими вежами і стрілчастими вікнами. Заснували маєток 1836 року: спочатку ці землі належали поміщикам Ольховським, вони і звели тут будівлю садиби за модою тих часів. У 1860 році Ольховський чи то продав, чи то програв маєток у карти братам Гебенштрейтам. Вони надалі наводили тут лоск: поставили теплиці й ще кілька будівель, ретельно зайнялися парком. У 1881 році маєток придбав цукровий магнат Леопольд Кеніг – власне, тому Шарівський замок іноді й називають «Цукровим» (а не тому, що він біленький). Кеніг не шкодував коштів на утримання й розвиток помістя: запрошував просунутих садівників із Європи, зводив нові й нові господарські споруди (у нього навіть була тут своя електростанція!).

А вже в 1917 році маєток націоналізували, і через пару років до замку прибудували двоповерхову скляну веранду розміром ледь не з половину будівлі (але тут треба віддати радянським архітекторам належне: тераса – дуже стильна, а замок загалом став наче більш симетричним). 1925 року в будівлі відкрили санаторій для хворих на туберкульоз, який і працював тут аж до 2008 року. Потім санаторій перевезли в інше місце, а замок почав порожніти й потихеньку занепадати. З 2014 року будівля належить благодійній організації «Омріяна країна», яка планує перетворити її на повноцінний культурний центр.

Зараз можна поблукати просторими залами із залишками колишньої розкоші у вигляді шикарних люстр, ліпнини, розписів на стінах і стелі, камінів із кахлями й навіть деяких меблів. Стан будівлі місцями доволі крихкий, тому будь обережним/-ою і стався до того, чому вдалося вціліти, уважно і дбайливо.

Головна будівля маєтку, як це часто буває, гордо стоїть на узвишші. Від замку до води спускаються значних розмірів сходи, а звідти відкривається широкий і медитативний краєвид на Шарівський парк (до слова, біля річки є кілька столиків, де можна влаштувати чудовий пікнік with a view). Крім самої садиби, на території замку збереглися ще кілька старовинних будівель: в’їзна брама з будиночком охорони, альтанка, стайні та інші.

Потрапити на територію Шарівського замку можна до 18.00, за вхід просять символічні 30 UAH (€ 0.9).

 

 

Старий Мерчик

Валківський район Харківської області

 

Головна пам’ятка селища Старий Мерчик – садиба Шидловських. Це одне з тих місць, де доведеться трохи підключити фантазію, щоби візуалізувати колишню велич. Допомогти тобі в цьому може, наприклад, книжка мистецтвознавця Лукомського, який відвідав Мерчик у 1914 році й дуже докладно задокументував, який вигляд мала садиба у свої найкращі роки. Шукай старі фото на сторінках 175–190. Можеш навіть спробувати відтворити ті ж ракурси на своїх фото.

Ще на початку XVIII століття на цьому місці стояла перша дерев’яна садиба, а кам’яний будинок у стилі раннього класицизму звели приблизно наприкінці 1780-х. Маєток належав роду Шидловських, які були одними з найбільших землевласників Харківщини. Якщо цікаво, докладно про історію маєтку можна почитати тут – там повно сімейних драм. З 1872 року садиба належала Євгену Духівському, який наводив тут свій лад (узяв і прибрав герб Шидловських із будівлі!), за радянських часів у будівлі садиби розміщувався ветеринарний технікум, а пару років тому тут сталася пожежа, садиба сильно постраждала. Тепер можна поблукати навколо того, що вціліло, розглянути залишки вишуканого декору, кілька флігелів і відносно нещодавно відновлену церкву.

 

 

Люботин

Харківський район

 

Буквально в декількох кілометрах від Харкова є містечко Люботин, у якому теж (майже) збереглася деяка архітектурна спадщина. Якщо залишилися сили на останній ривок, звертай із траси!

На околиці Люботина стоять мальовничі руїни садиби Святополк-Мирських – її так називають за прізвищем останнього власника (а ще її називають садибою Гієвка). Аби туди потрапити, доведеться подолати ділянку розбитої дороги – на щастя, коротку. Зате, якщо доїдеш, зможеш погуляти навколо будівлі зі стрілчастими вікнами, побудованої у 1820-х роках на стику класицизму й еклектики. Про історію місця і його власників дуже докладно можна дізнатися з цієї статті. До речі, старе фото цього маєтку можна знайти в тій же книжці Лукомського (стор. 115).

Друга важлива точка Люботина – Свято-Вознесенський храм початку XIX століття. Його побудували на місці дерев’яної церкви, яка була тут і раніше. У 1921 році церкву закрили й перетворили на клуб, а в окупацію під час Другої світової війни в будівлі взагалі була стайня, а після – цех із виробництва вати й олійниця. Зараз храм відновлено.

 

 

Фото: murmurash