«Київський Гауді». Гуляємо будівлями архітектора Городецького

Архітектора Городецького іноді справедливо називають «київським Гауді» – за те, що з його подачі в місті з’явився цілий розсип дивовижних споруд. Будинок із химерами без химер, пречудовий готичний костел, караїмська кенаса – прогуляємося знаменитими архітектурними спорудами Києва та поглянемо на них трохи під іншим кутом.



Місто та Городецький

Наприкінці ХІХ століття в Києві відбувається справжній будівельний бум. Уже років двадцять діє водогін, розпочинає роботу центральна електростанція, будуються перші багатоповерхівки з каменю. Цьому місту потрібен герой. І він з’являється.

Владислав Городецький оселився в Києві на початку 1890-х років. Майбутній знаменитий архітектор належав до старовинного роду польських шляхтичів, але народився й ріс в Україні в селі Шолудьки на Поділлі (Вінницька область). Професійну освіту здобув в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, а потім перебрався до Києва.

Одним із перших київських проєктів Городецького стала усипальниця відомої київської родини баронів Штейнгейль, збудована на цвинтарі Аскольдова могила.

Але його кар’єра почала стрімко розвиватися з іншого проєкту, а саме… з міських туалетів. 1894 року сталася важлива для інфраструктури річ – спорудження системи каналізації. Архітектор швидко зорієнтувався та заснував «Будівельну контору домової каналізації архітектора В.В. Городецького», яка займалася облаштуванням дворових туалетів, підключених до вуличних каналізаційних мереж. Будувалися вони з дерева й до нашого часу, звісно, не дожили. Зате зарекомендували архітектора-початківця як професіонала своєї справи.

Вдале поєднання таланту з комерційною жилкою вирізняло й подальші проєкти Городецького. Ба більше, він був спеціалістом широкого профілю та вмів проєктувати все.

На стику століть Київ мав негласний статус «цукрової столиці» імперії. Розвивалася цукрова торгівля, та й комерція загалом. Знаковою подією стала сільськогосподарська та промислова виставка 1897 року, влаштована на схилах Черепанової гори. Виставку відвідали навіть члени царського дому, а преса жваво реагувала на все, що там відбувалося.

Увагу відвідувачів привернули павільйони графів Потоцьких. Один із них нагадував витончений мисливський будиночок – зведений із дерева, обшитий усередині березовою корою з дубовими та сосновими пілястрами, з опудалами птахів і звірів в інтер’єрі. А другий був схожий на палаццо епохи Ренесансу – з помпезними сходами та пишним декором. Цікавий вигляд мав і павільйон гірничого відділу виставки, подібний до підземелля з імітацією шахти. Спроєктував їх не хто інший, як Владислав Городецький.

На цей же 1897 рік був готовий і готель «Континенталь», у створенні креслень якого Городецький також брав участь. Готель за правом вважався першокласним, був обладнаний усіма технічними новинками й не поступався найкращим готелям Європи. Тут були гаряча вода, сейфи, розкішні більярдні, зимовий сад та новітні електричні ліфти. Особливим був інтер’єр: ресторан у стилі Людовіка XVI, читальна зала в мавританському, а окремі кабінети – у японському, турецькому, тірольському, старонімецькому стилях. Готель розташовувався на вулиці Миколаївській, яка зараз носить ім’я знаменитого зодчого.

Виставка, «Континенталь», інші роботи та любов привертати до себе загальну увагу вразили київську публіку та забезпечили Владиславу Городецькому подальшу кар’єру.

 


Будинок із химерами
 


Фото: murmurash

Фото: AndyKosyk / depositphotos.com

Не перше творіння «київського Гауді», як іноді називають Городецького, але точно одне з найбільш відомих і впізнаваних. Містичний та загадковий Будинок із химерами (вул. Банкова, 10) побудований над урвищем колишнього Козиного болота. Так раніше називалася болотиста територія на місці сучасного майдану Незалежності. Йому передувало парі, яке Городецький уклав із відомим київським архітектором Олександром Кобелєвим. Кобелєв (і не він один) вважав, що подібне будівництво неможливе і зважитися на нього міг лише божевільний. Місце вважалося непридатним для забудови, тому ділянка землі продавалася на аукціоні за незначною ціною.

Було ще дещо. Чи-то із заздрості до успіхів, чи ще чомусь навколо Городецького почали збиратися чутки певного штибу. За його участю вже був збудований Міський музей та будувався Миколаївський костел. Але обидва проєкти архітектор не вигадав сам, а допрацьовував. Почали говорити, що він тільки і здатний переробляти чужі проєкти.

У 1902 році в окреслені умовами парі день і час Городецький із гордістю показував здивованим глядачам свій витвір. Будинок на Банковій, 10 вразив – і приніс своєму творцю широку популярність. Якщо в когось залишалися сумніви, то після такого вони мали розвіятися, як дим.

Слава про незвичайну будівлю спершу розлетілася Києвом, а потім і за його межами. Будинок із химерами швидко став однією з ключових архітектурних пам’яток міста – і стрімко обріс легендами, багато з яких живі й досі. Хтось казав, що він присвячений якійсь таємній коханій автора, інші вважали, що це реклама цементного заводу, яким він володів, треті – що це посвята потонулій дочці (насправді донька Городецького не тонула). У реальності за будівництвом, найімовірніше, стояли професійне честолюбство, бажання здивувати і, звісно ж, незаперечний талант.

До речі, і сама назва «Будинок із химерами» була помилково надана поголосом. «Химери» на фасаді – це екзотичні тварини та риби, очевидно, данина архітектора своєму захопленню полюванням. Навіть дівчата, яких називають русалками, зовсім не мають хвостів. Скульптури виконані з бетону (нестандартне на той момент рішення) у майстерні талановитого італійського скульптора Еліо Саля. Він та його брат були співавторами декору в багатьох проєктах Городецького.

Цікаво, що на фасадах розмістилися «живі» птахи, риби та звірі, а в інтер’єрі використані опудала, роги та черепи.

Будинок збудований у стилі модерн у 1902–1903 роках. Будувався він як прибутковий: квартири здавались і були найдорожчими в місті. Через особливості земельної ділянки будівля вийшла триповерховою з боку вулиці Банкової та шестиповерховою з боку площі Івана Франка.

На першому з боку Майдану, «поглибленому», поверсі розміщувалися стайні та візницькі, загальна пральня та дві квартири з передпокоєм, кухнею, ванною, клозетом, коморою, трьома та двома кімнатами відповідно. Одна коштувала 540, а друга – 420 рублів на рік. Квартира поверхом вище мала вже шість кімнат, а також кімнати для прислуги, два клозети, дві комори й коштувала 1200 рублів на рік. На третьому поверсі було 8 кімнат, додалися господарські прибудови та ще 800 рублів до вартості. Однією з найкращих вважалася квартира №3, яка належала самому Городецькому. Вона мала 13 кімнат, господарські приміщення та вхід прямо з Банкової. Коштувала вона 3500 рублів на рік, як і рівнозначна квартира на п’ятому (якщо рахувати з боку Майдану) поверсі. Квартира на останньому, шостому, поверсі мала на одну кімнату менше й коштувала трохи дешевше – 2750 рублів на рік. Хоча краєвиди звідси відкривалися, мабуть, найкрасивіші.

Будинок був обладнаний ліфтом для важких речей – дрів для печей, продуктів, меблів. А ще мав невеликий мальовничий садок з «альпійською гіркою» та власним фонтаном.

Відомо, що Городецькому не вдалося зберегти будинок для себе, а його втрата стала джерелом ще одних міських легенд. Пристрасть до полювання захопила архітектора на африканське сафарі, яке обійшлося в круглу суму. Тому 1912 року він заклав особняк Київському товариству взаємних кредитів, а повернути вже не зміг. Пізніше говорили, що, залишаючи будинок, колишній власник наклав на нього прокляття, і всіх, хто в ньому оселялися, переслідували біди та поневіряння.

Так це чи ні, невідомо. Зате ми точно знаємо, що це й сьогодні одна з найкрасивіших та найпривабливіших будівель Києва. А ще, скільки не розглядай знаменитих «химер», завжди виявиш щось нове.

 

 

Караїмська кенаса
 


Фото: murmurash

 

Караїми – нечисленна сьогодні нація, один із корінних народів України. Багато представників цього народу сповідують караїмізм – релігію, споріднену іудаїзму, але з істотними відмінностями. За часів, коли жив і працював Владислав Городецький, вони посідали помітне місце на релігійній сцені міста. Хоча на момент замовлення на будівництво кенаси (спочатку – «караїмської синагоги») у Київській губернії проживали лише 327 караїмів, серед них було чимало багатих та впливових людей. Не останню роль відігравала сім’я «тютюнових королів», купців Соломона та Мойсея Когенів. Саме вони замовили висхідній зірці архітектури новий храм на вулиці Ярославів Вал, 7 (рукою подати до Золотих Воріт).

Декором кенаси в мавританському орієнталістському стилі займався Еліо Саля, уже знайомий нам за Будинком із химерами. Будівля викликала багато захоплень і не мала аналогів у Києві.

На жаль, не всі архітектурні рішення та багате оздоблення дожили до наших днів. Під час реконструкції наприкінці 1960-х демонтовано стельовий декор зали, знищено арабські написи навколо порталу (входу). Трохи раніше розібрали гофрований оцинкований купол, який робив кенасу схожою на храми та палаци Середньої Азії. Знищили й багато металевих елементів, серед яких ковані ліхтарі, ажурна хвіртка порталу та ажурні ґвинтові сходи.

За спогадами старожилів, під час Другої світової війни тут проводилася римо-католицька служба. Потім був Ляльковий театр, а з 1952 до середини 1960-х діяв кінотеатр «Зоря». З 1981 року й до сьогодні колишня кенаса слугує Будинком актора.

Незважаючи на реконструкцію, це одна з найкрасивіших будівель у місті та популярний інстаграм-спот. Масивні різьблені двері, складні елементи декору, темний різьблений фасад. Щоби зазирнути всередину, а це варте того, можна сходити на якийсь із культурних заходів Будинку актора (щоправда, не під час карантину).

 

 

Міський музей

Источник: Альбом «Виды Киева» 1911 года (архив NAMU) / NAMU в Facebook

Фото: murmurash

 

Замовлення на проєктування будівлі Міського музею прийшло до Городецького після промислової виставки. Києву, який активно зростав і в економічному, і в демографічному планах, потрібні були відповідні культурні заклади. Музей, що нагадує античний храм, наразі став Національним художнім музеєм України (вул. Михайла Грушевського, 6). До входу ведуть кам’яні сходи, а з боків його «охороняють» два величезні леви.

Сьогодні в музеї зберігаються картини та скульптури з часів Київської Русі до наших днів, одна з найбагатших колекцій іконопису в Україні, предмети сучасного мистецтва. Наразі музей відкритий для відвідувачів, але реставраційні роботи ще тривають.

Цікаво, що проєкт будівлі Городецький знову допрацьовував, а не створював із нуля. Спочатку він належав іншому архітектору – Петру Бойцову. У розробці проєкту Городецький використав свій досвід спорудження іншого великого об’єкту – Південноросійського машинобудівного заводу. Це, звісно, не єдина подібна споруда його авторства. Але цікаво інше. Один із колишніх заводських корпусів на вулиці Жилянській, 107 живий досі та в ньому розташувався «Портер Паб», популярний серед студентів. Будівля проєктувалася на совість і багато в чому має такий вигляд, як і на початку минулого століття.


new.pamyatky.kiev.ua

 

 

Неоготичний костел святого Миколая

 


Фото: murmurash

 

На рахунку Городецького вже була виставка 1897 року, Міський музей та кенаса, коли його як архітектора з ім’ям, поляка та католика, запросили взяти участь у будівництві римо-католицького костелу. На той час у Києві жили 35,5 тисяч католиків, вони були другою за чисельністю (після православної) релігійною конфесією в місті.

На проєкт костелу було оголошено конкурс. Одним із його учасників став Станіслав Воловський, який на той момент ще навчався на останньому курсі інституту. Проєкт Воловського отримав другу премію, але з різних причин будувати вирішили за ним. З огляду на очевидний брак досвіду в молодого інженера остаточне проєктування та керівництво будівництвом доручили Городецькому.

Початковий проєкт передбачав дві вежі та фасад без розетки. Городецький додав розетку, характерну для готичних костелів, значно збагатив декор, надав йому більшої історичної достовірності. Костел був витриманий у строгому готичному стилі й нагадував класичний храм «Вотівкірхе» у Відні. На той час вправні стилізації мали велику популярність.

Костел зводився на складному ґрунті, який підмивали підземні води. У результаті архітектор вирішив використати потужні набивні палі з бетону – технологію, яку винайшов київський гірничий інженер Антон Страус, і яка раніше не використовувалася. Пізніше цей досвід перейняли інші європейські міста. Він допоміг і під час будівництва Будинку з химерами. Майже всі скульптури на фасаді та в інтер’єрі знову виконувала майстерня Еліо Саля за ескізами Городецького.

З 1980 року Миколаївський костел (вул. Велика Васильківська, 75) слугує Будинком органної та камерної музики. У вересні 2021 року в костелі сталася пожежа, унаслідок якої згорів унікальний орган із металу та дорогих порід дерева. Також будівля поступово руйнується через сирий ґрунт і потребує масштабної реконструкції. Зараз тривають переговори щодо неї. А поки що на костел ще можна встигнути подивитися.

 


Бонус

Є в Києві й пам’ятник Владиславу Городецькому. Його автори – скульптори Володимир Щур та Віталій Сівко – ті, що створили композицію «За двома зайцями» на Андріївському узвозі. Пам’ятник встановлений у Пасажі. Городецький сидить за столиком у кафе з чашкою в руці. Протилежний стілець вільний.

 

У статті використано матеріали з книги Малакова Д. В. «Архітектор Городецький. Архівні розвідки». – К.: Кий, 2013. – 464 с.


Текст – Юлиан Минский  

Читай також:

У Києві анонсовані незвичайні літні вечірки

Варіанти провести вільний день для людей з антитілами.

Куди піти в Києві? Афіша культурних подій від артменеджерки Каті Тейлор

Експериментальні виставки, важливі кінопрем’єри і свіжі театральні знахідки.

Go to Ukraine – навіщо ми це зробили?

Для тих, хто хоче пізнати Україну краще або вперше з нею познайомитись.

8 книжок для подорожей Україною

Веселі та серйозні книжки про приховані скарби, призабуті традиції та унікальні об'єкти.

Показати бiльше