10 маршрутів Карпатами

Полонина Руна

 

 Координати:  48.8003058, 22.80933379999999.
 Протяжність маршруту:  22-34 км (від 5 до 14 годин).

Полонинами в українських Карпатах називають альпійські луки – тобто безлісі гірські пасовища. Тут густо росте різнотрав’я, цвітуть айстри, маки, дикі фіалки й едельвейси, а наприкінці літа схили покриваються чорницею і брусницею.

Полонина Руна, яку ще називають Рівною, – найдовша (15 км) і донедавна найбільш таємнича в Карпатах. За радянських часів тут працювали військова база й радіолокаційна станція, тому прохід сюди був закритий. Сьогодні від станції залишилися тільки руїни й відносно хороша дорога – нею на авто можна доїхати до вершини. Звідти видно вершину гори Пікуй, а в ясний день – навіть Словацькі Бескиди. Якщо займаєшся бердвотчингом, не проґав можливість подивитися на сапсанів, беркутів і пугачів в орнітологічному заказнику «Соколині скелі».

Дорогою на вершину полонини тобі трапиться озеро Велике Тростя, а якщо пройдеш трохи далі, вийдеш до бурхливого 24-метрового водоспаду Воєводин. Обирай одне з цих місць для пікніка.

Маршрут можна побудувати кількома способами. Якщо ти пересуваєшся на авто й можеш витратити на похід тільки один день, заїжджай прямо на вершину та влаштуй прогулянку в бік Гострої гори. Якщо йдеш пішки, то із села Лумшори за 5–6 годин ти встигнеш піднятися до Руни і спуститися назад. До речі, Лумшори – те саме місце, де варто скупатися в чанах із гарячою мінеральною водою (їх пропонує там майже кожен готель). Якщо плануєш подорож у високий сезон, бронюй чани заздалегідь. Якщо в запасі є два дні, йди 34-кілометровим маршрутом із Лумшор через Гостру гору в Жденієво.

Улітку на полонині буває дуже спекотно, а тіні майже немає, тому довгі походи краще влаштовувати в холодну пору року.

 

 

 

Перевал Німчич і Буковинські водоспади

 

 Координати:  краєвид на річку Черемош – 48.177361, 25.152444, Соколине Око – 48.165278, 25.160278.
 Протяжність маршруту:  8 км (приблизно 5 годин).

Карпати є й на Буковині – вони починаються від широкої долини річки Черемош. Сюди зручно заїхати на день із Чернівців або Коломиї. Біля гуцульського містечка Вижниця починається національний природний парк, а трохи далі – від перевалу Німчич – на маршруті в 8 км в один бік на тебе чекає повний набір гірської краси: ланцюг водоспадів, скелі, «протяті» камені та хребет із приголомшливими краєвидами. Цей маршрут годиться навіть для новачків і дітей.

Починати пішу прогулянку радимо від… Машиною можна комфортно під’їхати до самого перевалу, щоправда, далі проїде тільки повнопривідне авто. Якщо починаєш маршрут із боку водоспадів, доїхати можна до водоспаду Ворота.

Від перевалу весь час угору йде ґрунтова дорога, але пройтися можна й по хребту – туди веде лисий схил, відразу за каплицею. На схилі обов’язково знайди місце з краєвидом на змійку річки Черемош і лялькові будиночки – координати дивись вище.

Хребтом вийдеш на найвищу точку маршруту – Просічну гору (913 м). Спустившись із неї на галявину, пірнай на стежку, що різко йде праворуч і донизу до 40-метрових скель і кам’яної арки Соколиного Ока. Якщо є спорядження, це чудове місце для скелелазіння. З північної сторони арки, у верхній частині скелі, є невелика печера.

Далі за маршрутом – Протяті камені. За легендою, горяни шукали швидкий шлях із гір і виливали окріп на пісковики, у результаті чого утворювалися проходи-печери. Насправді ж химерні форми утворилися завдяки тектонічним тріщинам. На ці скелі можна вибратися, але обережно, особливо якщо камені вологі. Поруч зі скелями є вогнище – ідеальне місце для перекусу.

Рухайся далі в тому ж напрямку – і вийдеш до першого водоспаду, Верхнього Гуку. У Карпатах є багато водоспадів із назвою Гук – місцеві мешканці дають такі назви через звук, з яким вода «гукає» об каміння. Тут починається каскад із семи водоспадів (навесні прокидаються ще кілька малюків), найвищий і найбільш видовищний із них – Великий Гук (19 м). Узагалі, така кількість водоспадів на невеликій ділянці – велика рідкість для Карпат.

Маршрут закінчується в селі Розтоки, від нього до перевалу Німчич дорогою – 3,5 км. На перевалі й у селах поблизу можна знайти колиби (так тут називають кафе й ресторани), але на самому маршруті тебе врятують тільки власні запаси.

 

 

Стежка Довбуша й гора Маковиця

 

 Цiна:  30 грн, дітям – 15 грн.
 Координати:  початок маршруту – 48.4381754, 24.556652499999927.
 Протяжність маршруту:  до вершини гори Маковиця – 8 км, стежка Довбуша в обидва боки – 4,5 км (від 2 до 8 годин).

Якщо ти відпочиваєш в околицях Яремчого, то за день можеш підкорити одну з найвищих точок регіону – гору Маковицю. Звідти відкривається краєвид на села й містечка, річку Прут, що струменіє між ними, хребет Явірник, гори Хом’як, Синяк і Довбушанку і, звісно, Говерлу з Петросом. Шлях на Маковицю зовсім не складний, його долають навіть із дітьми. Прямий підйом і спуск займуть приблизно 4–5 годин. Але на горі є й інші цікаві маршрути.

Ліворуч підеш – потрапиш на маршрут «До найстарішого дерева». Так ти побуваєш біля старовинного бука, прогуляєшся серед схилів, що заросли мохом, подихаєш ароматом ялин і ялиць.

Праворуч – вийдеш на «Стежку Довбуша». Її варто відвідати з кількох причин. По-перше, підйом і спуск займуть усього години дві. По-друге, тут дійсно красива природа: масивні скелі, стежки, вкриті килимом із моху й корінням дерев, оглядові майданчики з краєвидами на Прут і густі ліси, печери й лази в стародавніх пісковиках. А ще, можливо, у цих лісових лабіринтах досі зберігається золото Олекси Довбуша, «гуцульського Робін Гуда». Про нього в 1738 році писали як про «ватажка опришків» під час розбою в Карпатах. Згодом сили й можливості Довбуша покрилися легендами, а в Карпатах знайдеш цілий розсип місць на честь його імені, де гіпотетично може бути заховано награбоване золото, – це і стежки, і скелі, і печери.

 

 

 

Піп Іван Чорногірський

 

 Координати:  Піп Іван Чорногірський – 48.046944, 24.627222, озеро Марічейка – 48.034710, 24.658503, Вухатий Камінь – 48.069948, 24.638008.
 Протяжність маршруту:  з Дземброні – 12 км, із Шибене – 13,5 км (від 6 годин в один бік).

Відразу допоможемо тобі уникнути плутанини: гір із назвою Піп Іван у Карпатах дві. Зазвичай біля кожної з них стоїть уточнення – Чорногірський або Мармароський. Хаос із назвами виник через горе-топографів, які сплутали гірські масиви й на Мармароси наклали вершини Чорногірського хребта. До речі, гір Петрос теж дві: двотисячник на Чорногорі й гора висотою 1780 м на кордоні з Румунією.

Піп Іваном гору почали називати із середини XX століття. Може здатися, що вона названа на честь попа на ім’я Іван – є й такі легенди, – але назвою вона зобов’язана природній стихії. Вітри на цій вершині «попівають» (наспівують), тому доречніше було б говорити «Попіван».

Ще одна назва Піп Івана, яка може остаточно збити з пантелику, – Чорна Гора. Не плутати з Чорногорою – гірським ланцюгом, частиною якого є ця вершина.

Часто гору ще називають «Білий Слон». Тут усе простіше: на вершині стоїть колишня обсерваторія, яку так називали скептики через величезні інвестиції й сумніви в її користі. Будівництво обсерваторії завершено 1938 року. На той момент це була друга за значущістю обсерваторія в Європі та шоста – у світі. У будівлі були господарські приміщення, готель і астрономічна вежа – усього 43 кімнати. Туди підвели воду, облаштували котельню й навіть створили парники для вирощування овочів, а на вежу приписували литий мідний купол діаметром 10 м. І все це на одній із найвищих карпатських гір.

На Піп Іван можна піднятися різними стежинами, але найкрасивіші – із села Дземброня через схили Вухатого Каменя або із села Шибене через озеро Марічейка. Можеш об’єднати це в довгий маршрут: наприклад, закінчити Піп Іваном проходження Чорногірським хребтом із шістьма двохтисячниками. А можеш не підніматися до обсерваторії, а влаштувати собі одноденний хайкінг до озера (або до Вухатого Каменя – це зважаючи, з якого боку починати). Усі ці локації заслуговують окремих подорожей.

Стартувавши з Дземброні рано вранці, до обіду вже дійдеш до Піп Івана. Відстань – 12 км, які реально пройти за 6 годин. Піднятися можеш через гору Смотрич або Вухатий Камінь. Перший варіант заощадить тобі 2 кілометри, але доведеться йти стежкою, що стрімко веде вгору через ліс. Другий варіант – простіший, трохи довший і набагато мальовничіший: він пролягає через Смотрицькі водоспади й кам’яні виступи гір, які в народі називають церквами (це і є Вухатий Камінь).

Після підкорення Чорної Гори ще 13,5 км займе похід до села Шибене через озеро Марічейка. Це казкове озеро льодовикового походження в оточенні густого ялинового лісу.

Із Дземброні на Піп Іван вдасться піднятися й велосипедом, але тільки якщо займаєшся фрірайдом або хард ендуро. А ось через озеро Марічейка цілком можна проїхати – за наявності досвіду, шолома й гірського велосипеда. Буде нелегко, але спуск того вартує.

І пара важливих моментів, які потрібно врахувати під час походу на Піп Іван. По-перше, носи із собою документи, адже Чорногора розташована близько до кордону. По-друге, візьми одяг для будь-якої погоди. Навіть якщо вся Україна скаржиться на спеку, тут можуть бути сильний вітер, дощ, сніг або град, і погода може кардинально змінюватися навіть протягом дня.

 

 

 

Ґорґани

 

 Координати:  гора Хом’як – 48.3675027, 24.4964755, гора Ґрофа – 48.619634, 23.930712.
 Протяжність маршруту:  на гору Хомяк – 6 км (5 часов), на гору Грофа – 14 км (10 часов).
 Контакти:  +380347520482, gorgany@nadvirna.com.ua (заповідник «Ґорґани»); розклад автобусів із міста Калуш можна дізнатися за телефоном: +380347251310.

У Карпатах є гори, абсолютно несхожі на всі інші – вершини з насипами сіро-зелених каменів, покритих мохом. Такі насипи, що утворилися від стародавнього льодовика, місцеві називають і ґреготами, ґрехотами, цекотами або ґорґами.

Ґорґани – це гірський парадокс. З одного боку – мегапопулярний напрямок для коротких походів, з іншого – одна з найбільш диких заповідних зон Карпат. Уся справа в тому, що цей гірський масив досить великий – 80 км завдовжки і 40 км завширшки. Найвища його вершина, гора Велика Сивуля, усього 1836 м, але каміння на піках і сильні перепади висот роблять проходження важким, особливо для новачків.

Гори Хом’як, Синяк і полонина Явірник – найлегші й популярні маршрути, тому Горгани між Буковелем та Яремче виходжені навіть найменшими туристами. А максимально незаймана частина гірського масиву належить однойменному заповіднику «Ґорґани», крутість якого – у пралісах, тобто предках сучасних лісів. Якщо здебільшого ліси Карпат – це дерева, які виросли після вирубки, то ліси Ґорґан зовсім незаймані людиною – навіть лишайники тут заповідні. Гуляючи серед такого лісу, можна відчути ні з чим не порівнянний трепет. У заповіднику є науково-пізнавальні маршрути, потрапити на які можна за попередньою домовленістю та з провідником.

На день або з однією ночівлею можна зайти на гори Хом’як, Явірник-Ґорґан або Синяк. Хом’як – чудовий вибір із кількох причин: гора розташована поруч із розвиненими селами (краще стартувати з Буковеля), а підйом на неї пролягає серпантинною дорогою в казковому лісі. З гори можна спуститися до 15-метрового повноводного водоспаду Женецький Гук, що стікає шаруватими скелями. Можна продовжити шлях на 3–4 дні далі по Ґорґанам і підкорити гори Синяк, Малий Ґорґан, Довбушанку й Ведмежик. А на полонині під вершиною Хом’яка стоять гуцульські колиби, у яких можна зупинитися на ніч або на відпочинок з осені до весни. Улітку ж можна зазирнути туди на порцію свіжого сиру.

Якщо хочеться романтики й самотності, їдь до гори Ґрофа. Там досі є перший український гірський притулок, побудований для туристів у 1930-х роках. Щоби дістатися до стартової точки в селі Осмолода, потрібно пройти справжній квест. Дороги до цього відокремленого села погані, автобуси ходять тільки із міста Калуш. Але всі ці труднощі здадуться незначними, коли ти підеш стежкою серед ялин, уздовж потоку, з якого починається річка Котелець. Тут на тебе чекають дерев’яні містки, м’які підйоми і всі відтінки зелені. Можна піднятися до хребта Аршиця й  у той же день спуститися назад в Осмолоду – шлях у 14 км займе 10 годин. Дорогою вийдеш до затишного озера смарагдового кольору – Росохан. Якщо в тебе вже є досвід гірських походів і два вільні дні, пройдися траверсом по хребту в бік села Мислівка.

Вирушаючи в Ґорґани, бери із собою трекінгове взуття та перевіряй погоду – у дощовий і сніговий час ходити слизькими ґреготами важко. І закладай додатковий час: кілометр шляху кам’янистими Ґорґанами займає більше часу, ніж в інших горах: швидкість пересування буде меншою, та й ноги будуть втомлюватися швидше.

 

 

 

Гора Шпиці

 

 Координати:  48.125556, 24.568056
 Протяжність маршруту:  20 км (8-11 годин)

Ще одне місце в Карпатах, з яким пов’язане ім’я Олекси Довбуша (кажуть, він тут похований), – гора Шпиці на Чорногірському масиві. Це місце з містичною атмосферою: кам’яні брили-велетні заввишки до 40 метрів, що виростають із землі, як кристали.

Сама гора розташована на висоті 1863 м, і до неї є два основні підходи. Перший – від бази відпочинку «Заросляк» через гірське озеро Несамовите. Це лайтовий маршрут, який швидше тягне на спокійну прогулянку. Другий маршрут – із села Бистрець через урочище Ґаджина – уже більше схожий на сходження. А ще сюди можна потрапити з основного Чорногірського хребта.

Значна перевага гори – віддаленість від хребтової стежки, а отже, і туристів тут не так багато. Зате багато пастухів із вівцями й кіньми. А в ягідний сезон – з липня до жовтня – є небезпека переїсти чорниці, якою щедро всипані місцеві схили.

Якщо тобі захочеться вилізти на скелі, краще приходити з групою альпіністів і скелелазів. Тягти на гору спорядження досить важко, ба більше, у Карпатах є локації для цього набагато кращі – наприклад, Скелі Довбуша (так, без нього в Карпатах нікуди) у Сколівських Бескидах.

Єдиний недолік цього місця – погода. У ясний день тут прекрасно, але якщо поблизу дощ, на Шпицях буде гроза, якщо вітер – тут буде шквал. Хоча естетика цих гір ніби створена для хмар і туманів.

 

 

 

Мармароси

 

 Координати:  гора Піп Іван Мармароський – 47.929142, 24.324088, гора Чивчин – 47.865757, 24.710470.
 Протяжність маршруту:  на гору Піп Іван – 20 км в один бік, на гору Чивчин – 15 км в один бік (від 2 днів).

Мармароси – це гострі схили з різкими перепадами висот, всіяні рожевими рододендронами. До речі, саме ця квітка – найбільш правдоподібний прототип червоної рути, міфічної квітки з українських легенд. Велика частина Мармароського масиву розташована в Румунії. На території України є тільки північні й північно-західні частини – Чивчинські й Рахівські гори (останні ще називають «Гуцульськими Альпами»). Назва масиву підказує, що на стежках і в потоках річок можна знайти шматочки мармуру.

Тезка Карпатського двотисячника – Піп Іван – найпопулярніша локація Мармароських гір. Він трохи нижчий – 1936 м – але підйом до нього складніший. По-перше, за 10–14 днів потрібно попросити дозвіл на похід до цієї вершини, адже вона розташована на кордоні з Румунією (деталі тут). По-друге, відстань до вершини більша – від села Ділове шлях складає 18,5 км. На останніх 2,5 км набір висоти стрімкий, тому здебільшого туристи ходять туди радіально – залишають рюкзаки та інші речі в таборі на полонині Лисичій і без нічого підкорюють вершину. Краще мати в запасі хоча б два-три дні: у перший день – основний підйом до полонини, у другий – радіальні походи на гори Піп Іван та Берлебашка і в третій день – Ялинській водоспад (26 метрів – найвищий в українських Карпатах) і повернення в село Ділове. Звісно, на бажання підкорити одну з вершин можна й за день, інше питання – чи варто.

Інший напрямок Мармароського масиву – Чивчинські гори. Їхня найвища точка – гора Чивчин (1769 м). Тут же розташоване найвище плоскогір’я України – полонина Паляниця. Щоби подивитися на цю частину гір, стартуй із села Буркут (не забудь також отримати дозвіл у селі Шибене). Тут, до речі, є мінеральне джерело води, куди можна заглянути до старту або після спуску.

Їхати в Мармароси можна в будь-який час року, але краще вибирати місяці, коли гори цвітуть. У травні цвітуть крокуси – долини вкриті фіолетовими квітами, серед яких можна зустріти й рідкісні білі (хоча в цей час тут ще холодно, мокро й буває сніг). У червні – сезон часом розтягується до серпня – тут цвіте та сама «червона рута». Квітку забирати із собою можна тільки на фото, адже вона занесена до Червоної книги України. У цей же час можна знайти й нарциси. А ще, улітку пастухи виводять корів і овець на полонини, тому можна пригощатися свіжим місцевим сиром і парним молоком прямо на «виробництві».

До речі, якщо в тебе в запасі є тиждень, можна пройти один із найбільш насичених маршрутів «Від Піпа до Піпа»: тут на тебе чекають і Мармароси, і Чорногірський хребет із його двохтисячниками, і стара обсерваторія, і скелі з полонинами. Це буде складна, але незабутня пригода.

 

 

 

Гора Петрос

 

 Координати:  48.172778, 24.421111.
 Протяжність маршруту:  15-20 км (від 6 годин в один бік).

Якщо тобі хочеться підкорити один з українських двотисячників, придивися до гори Петрос (2020 м) у Чорногірському хребті. Є кілька причин обрати саме її, особливо якщо в тебе в запасі не багато часу.

По-перше, сходження і спуск на цю вершину реально осилити за 2 дні, а якщо заночувати в місці перед стартом маршруту, то й за день. По-друге, тут, на відміну від сусідньої Говерли, набагато менше людей. Маршрути Чорногірським хребтом зазвичай спускаються з Говерли й на Петрос уже не йдуть, адже між горами досить глибока сідловина – стрімкі пів кілометра вниз із Говерли і стільки ж крутим підйомом на Петрос. А ще виїзні екскурсії на Петрос не такі популярні, як на Говерлу, тому туристи, які люблять слухати музику в портативних колонках, сюди просто не доходять.

Петрос – це чудове місце, щоб оцінити різноманітність рослинності Закарпаття і Прикарпаття. На одній стороні схилів ростуть смарагдові ялини й сосни, а на іншій – буйні зарості листяних дерев. З вершини гори видно весь Чорногірський хребет до кордону з Румунією.

На вершині Петроса, як і на більшості гір України, церкви встановлюють різні християнські символи. Але погода на горі до них безжальна: металеві хрести скручує вітер, блискавка б’є по каплиці, відриваючи купол або взагалі підпалюючи її. За це Петрос називають горою Перуна.

На Петрос можна ходити цілий рік, але взимку – тільки досвідченим туристам, які готові до категорії складності 2А. Піднятися сюди можна із сіл Кваси або Лазещина (до обох сіл ходять автобуси).

 

 

 

Свидовець

 

 Координати:  Свидовецький хребет – 48.277222, 24.152222, озеро Ворожеська – 48.276101, 24.192729, озеро Апшинець – 48.280720, 24.156842, озеро Герешаска – 48.269995, 24.165302.
 Протяжність маршруту:  від 3 до 50 км; від курорту Драгобрат до озера Івор – 1 година, до озера Герешаска – 2,5 години, пройти весь Свидовецький хребет – 5 днів.

Свидовецький хребет – це розсип гірських смарагдових озер, буки на висоті 1380 метрів, скелясті кручі та плавні вигини, ідеальні для піших і велосипедних маршрутів. А влітку – ще й щедрі схили з карпатською чорницею (місцеві називають ці ягоди афинами), дзвін сотень дзвіночків від овечок, коней і корів, що там пасуться. Корови, до речі, тут дуже милі – з величезними очима, пухнастими вухами й доглянутою шерсткою, відполірованою високою травою та частими дощами.

Свидовець розкинувся майже на 50 км, і тут можна скласти безліч маршрутів: від одноденних прогулянок до тижневих походів. Найвищі його вершини – Велика Близниця (1881 м) і Близниця (1872 м), а поруч є ще й Мала, нижча за сестер майже на 300 метрів. На ці гори ходять багато туристів: сходження займає два дні, і є населені пункти поряд. Біля цих гір є так звані кулуари – величезні гірські западини, які утворилися під вагою крижаних масивів. На крутих схилах люблять рости едельвейси, або, як кажуть у Карпатах, «шовкова косиця» – шовкова квітка. Знайти її можна в липні-серпні.

На хребті є ще кілька доступних вершин: Великий Котел, Стіг, Жандарми.

Але найбільш вражають на Свидовецькому хребті – високогірні озера. Їх тут відразу чотири: Івор, Герешаска (Догяска), Ворожеска й Апшинець. За великого бажання ти можеш побачити їх за один день, якщо не будеш спускатися до кожного, а пройдешся хребтом, насолоджуючись краєвидом на озера здалеку. До озера Івор ходять багато туристів із «Драгобрата», а до Герешаски їх возять УАЗами й ГАЗами (по-простому, «буханками» й «бобиками»). Тому, якщо вирішиш ставити намет на ніч і не хочеш слухати музику шашличних вечірок, вибирай місце біля Ворожески або Апшинця – там більше шансів побути в тиші й відчути ту саму романтику, за якою і йдуть так далеко в гори.

Озера тут навіть у найбільшу літню спеку не прогріваються вище 13 ℃. Якщо температура води тебе не злякає, і ти однаково вирішиш скупатися, враховуй, що навіть найглибше озеро Ворожеска хоч і досягає 4,5 метрів глибини, але сповнене величезними валунами, тому пірнати і стрибати потрібно з особливою обережністю.

Прискорити огляд озер можна не тільки за допомогою позашляховиків, які руйнують полонину, а взявши коня в місцевих мешканців. Можна проїхатися хребтом і на велосипеді – важким буде тільки підйом, який виведе до добре наїжджених УАЗами стежок.

Свидовецький хребет досить лисий, а сосновий чагарник жереп, що росте біля озер, не можна рубати на дрова, тому що його знищення завдає непоправної шкоди екосистемі. Тому краще нести із собою газовий балон, якщо хочеш зварити кашу або закип’ятити воду для чаю.

Сходження зручно починати з Квасів, Ясини, Тростянця, Усть-Чорної й гірськолижного курорту «Драгобрат». Пройти весь 50-кілометровий хребет можна за 4–5 днів.

Узимку ходити по Свидовцю по-справжньому небезпечно. Уздовж маршрутів можна побачити хрести – на пам’ять про туристів, на яких зійшли лавини. Помилково заспокоює близькість населених пунктів, а схили не здаються лавинонебезпечними – і в цьому їхня підступність.

 

 

 

Гора Гемба й полонина Боржава

 

 Ціна:  Екскурсійний квиток угору-донизу на канатну дорогу – 120 грн, в один бік – 70 грн.
 Координати:  48.6327394, 23.2680023.
 Протяжність маршруту:  приблизно 4 км (2–3 години в один бік).

Гір, на які весь рік веде підйомник, у Карпатах не так уже й багато. Так що це чудовий спосіб урізноманітнити гірський відпочинок: частину шляху можна проїхати на одному з найдовших підйомників (у один бік поїздка триває приблизно 20 хвилин). На верхній станції канатної дороги можна зайти в одне з найбільш атмосферних місць у Карпатах, та й узагалі в Україні – «Чайовня Сурiя». Тут можна пити збитень, іван-чай, масалу або каву біля вікна з краєвидом на полонину Боржаву й куштувати цукерки ручної роботи, покриті сушеною брусницею, яку зібрали тут же на гірських схилах.

Обов’язково до або після підйому загляни на водоспад Шипіт біля підніжжя гори – і на цьому культурну програму можна навіть закінчити, якщо у твоїх планах лайтовий відпочинок.

Звісно, щоби підкорити Гембу, потрібно вирушити далі: кафе розміщене на рівні 1164,5 м, а вершина – 1491 м. Висоту доведеться набирати крутими каскадами. Якщо на підйомнику можна приїхати навіть у взутті на підборах, то тут потрібні хоча б кросівки. І захопи відерце для ягід, якщо будеш тут із липня до жовтня.

На вершині Гемби тобі відкриється краєвид на хребет Боржави – можна видихнути і йти хвилями гір у спокійному темпі, якщо є час.

За три дні можна пройти маршрут від Міжигір’я до Воловця – на шляху пройшовши Гембу та Великий Верх, а на бажання ще можна зайти на найвищу гору хребта – Стій (1681 м), яка стоїть трохи осторонь від основного маршруту.